Сьогодні дискусія про те, чи мають власники електромобілів платити за дороги, зазвичай зводиться до простого: “Вони їздять тим самим асфальтом, що й ми, то чому вони не платять?”. На перший погляд, цілком справедливий закид. Адже дорожній збір у нас закладений в акциз на паливо: заправив бак – підтримав ремонт автошляхів.
Принцип зрозумілий: більше їздиш – більше палива витрачаєш – більше сплачуєш за “користування” дорогою. Але якщо зазирнути під капот цієї проблеми, стає зрозуміло: система, заснована на “літрах”, не просто застаріла – вона стає абсурдною.
Генераторний парадокс та “важкі” гібриди
По-перше, акциз у паливі перестав бути суто “дорожнім”. У часи блекаутів паливо купують для генераторів, які стоять нерухомо, але їхні власники все одно фінансують ремонт трас. Це податок на енергію, а не на користування інфраструктурою.
По-друге, розірвано зв’язок між вагою машини та її апетитом. Раніше все було чесно: важка машина споживає багато палива – платить високий акциз. Сьогодні сучасний гібрид вагою у дві тонни може споживати менше бензину, ніж старенький Smart чи Matiz. Виходить, що легке авто платить за ремонт дороги більше, ніж важкий кросовер, який цю дорогу руйнує сильніше.
Дроти проти фур: аргумент, який ігнорують
Найцікавіше починається, коли ми говоримо про логістику. Давайте чесно: дорогу руйнує не стільки ваша автівка, скільки вантажівка, яка везе товар.
Кожен літр бензину в баку звичайного авто має свій “логістичний слід”. Його привезла багатотонна цистерна, яка проїхала сотні кілометрів від нафтобази до АЗС, створюючи колосальне навантаження на полотно. Паливна інфраструктура сама себе “множить” на дорогах.
Електромобіль заряджається від мережі. Електрика передається дротами, а не фурами. Власник Tesla чи Nissan Leaf вже зробив послугу дорожньому фонду – він прибрав з доріг частину бензовозів. Чи не є це достатнім приводом для того, щоб його внесок у дорожній фонд виглядав інакше?
Як виглядає “нова справедливість”?
Звісно, електромобілі все одно зношують асфальт (і вони часто важчі через батареї). Тому платити потрібно. Але як? Можна підгледіти, як це реалізовано за кордоном, і щось імпортувати в якості досвіду.
- Віньєтка (або цифровий абонемент): Найпростіший шлях. Фіксована сума на рік, яку можна оплатити через “Дію”. Це прозоро, але не враховує пробіг.
- Збір за вагою: Справедлива модель майбутнього. Чим важче твоє авто (неважливо, ДВЗ це чи електро), тим більше ти платиш. Це стимулює виробників робити (а покупців – відповідно, купувати) легші машини, а не “танки” на батарейках.
- Диференційований акциз: Якщо ми вводимо збір для електромобілів, він має бути суттєво меншим за паливний акциз, щоб врахувати той самий “безфурний” спосіб доставки енергії.
Висновок
Стару модель податків не вийде просто взяти і натягнути на нові технології. Нам потрібна не просто “плата за дороги”, а нова система, де враховується і реальна вага авто, і його екологічний слід, і навантаження, яке воно створює на логістику країни.
Ну, і останнє, на що хотів звернути увагу. Електромобіль – це не “халява” на дорозі. Це інший тип енергоспоживання, який заслуговує на розумний, а не репресивний підхід.
Євгеній Муджирі, засновник AUTOGEEK
